09:49
Любі друзі – учні, батьки та колеги!

Всі ми, наразі, переживаємо непрості часи. Я думаю, що ніхто з нас не очікував нічого подібного – світову пандемію, перебування на карантині майже всього світу, закриття кордонів, необхідність суттєво змінити своє життя – відмовитись від контактів, прогулянок, зустрічей з друзями. Багатьом довилося відмовитися від роботи взагалі, декому – відмовитися від виконання своїх обов’язків звичним та зручним способом, а є і такі, хто в силу професії, продовжує відвідувати роботу, але це пов’язано з певними труднощами і додатковим ризиком. Додати до цього хвилювання від невідомості перед майбутніми і маємо не просту психологічну картину.

В цій статті та наступних, хочу навести вам ті думки та поради, які на мою думку можуть стати в нагоді. І почнемо з головного. Сьогодні я хочу повести розмову про наші почуття та емоції, які можуть супроводжувати нас в цей час.

Наші почуття

Не лякайтесь та не уникайте важких почуттів – вони є нормальними в такій ситуації. Враховуючи все вище наведене, треба зрозуміти, що цих переживань не уникнути – їх можливо хіба що відтягнути у часі, але чи є в цьому сенс? Скоріше за все ні, тому що лише переживши все ті емоції, що неменуче виникають, можливо більш тверезо оцінювати ситуацію, адаптуватись до неї, враховуючи реальність і будувати плани на майбутнє.

Що ми можемо відчувати: перш за все – розгубленість. Це не дивно, адже це така ситуація з якою людство не стикалось вже багато століть. Навіть більше – ми, були впевнені що страшні епідемії – це справа далекого минулого, і ні як не сучасного світу. Ми навіть могли очікувати (і мабуть менше б здивувались) глобальне потепління, енергетичну кризу, ядерні вибухи, навіть третю світову в традиційному розумінні, але ні як не таку хворобу, яка зупинила весь світ. В нас нема досвіду, на який би ми могли опиратись. Більш того, такого досвіду нема ні в кого. Розгубленість – нормальні почуття в невідомій ситуації.

Страх – звичайно це природна реакція не небезпеку. Можливо більшість з нас, реально не постраждають від хвороби чи навіть не зіткнуться з нею. Тим більш якщо ваше здоров’я є добрим. Але у всіх у нас є родичі та друзі, різного віку та с різним станом здоров’я. Це нормально боятись за них. Страху добавляє ще й невідомість перед майбутнім – як ця ситуація вплине на країну, економіку та нас самих? Тим більш новини, різні прогнози и висловлювання соціальних діячів тільки посилюють наші тривоги. З одного боку, треба пам’ятати – страх нормальне явище – це сигнал небезпеки. А з іншого – щоб не посилювати свою тривогу, слухаючись інших – пам’ятайте, що все що вони говорять – це теж лише припущення, вони також як і ви не переживали нічого подібного, і не можуть давати точні прогнози. З приводу нашого майбутнього – є різні думки – як і катастрофічні прогнози, так і надії на певні покращення. Правда в тому що ніхто не знає. Це важке почуття – почуття невизначеності. Але толерантність до невизначеності – це те що властиво людям: подумайте добре, навіть в звичайному житті постійно присутня значна доля невизначеності – нас раптово можуть звільнити, можемо попасти в аварію, доросла дитина «приголомшить» новиною про одруження тощо. Справа в тому, що раніше ми себе частіше тішили ілюзіями, що ми все контролюємо, а зараз це неможливо.

Злість. Більшість з нас втратили якісь звичні речі. И всі фрустровані тим що відбувається – нам довелось відмовитись від багатьох планів, улюблених речей (наприклад походів по магазинах, кіно, зустрічей с друзями) це не може не викликати злість. А коли злість виникає, хочеться знайти винного – ми звинувачуємо Китай, нашого президента і представників влади, людей, які приїхали з-за кордону, да будь кого. Можливо така направленість нашої злості – це і не так погано, якщо емоція не переходить в небезпечну дію. Секрет злості в тому – що це і сигнал і енергія. Сигнал – що ваші границі порушуються, чи що ви робити щось не те, чого хочете насправді. І енергія для дії – щоб захиститись або змінити «направлення». Коли я говорю про небезпечні дії – це ті дії, які нашкодять вам чи іншим. Мабуть не варто йти і сваритись з представниками влади, які закрили всі кафе, продавцями, за те що немає цибулі в магазині чи перехожим без маски. Бажано прислухатись до свої злості, щоб розуміти з якого приводу вона виникла. Тому що тут можлива підміна, наприклад ви подивились в дзеркало, і вам не сподобалась ваша зачіска, а послугами перукаря, звичайно не скористатись – ви сердитись, що не можете отримати бажане, а через півгодини «зриваєтесь» на чоловіка чи дитину з якогось незначного приводу. Ви не можете постійно уникнути злості – вона обов’язково десь прорветься. Краще прислухатись до себе, і якщо ви зараз відчуваєте, що «виходити» із себе – спробуйте свідомо направити енергію на щось корисне - можливо прибирання, роботу в саду, спортивні вправи тощо.

Відчай, сум, розчарування – теж не слід таким почуттям дивуватись. Треба визнати, розчаровані усі, хоча б тому, що ми звикли покладатись на те, що в більшості сферах життя (технології, наука, економіка тощо) людство досягло високого розвитку, що ми можемо справитись з усіма проблемами. Навіть, якщо в нашій країні не все гаразд – ми вірили, що існують інші країни, які зможуть подолати виникаючи небезпеки. Можливо ми теоретично припускали, що можуть з’явитись труднощі, до яких людство не готове, але не очікували зіткнутись з цим практично. Відчай і сум – це найбільш важкі почуття, яких хочеться уникнути в будь який спосіб. Але признання цих почуттів – це признання реальності. А жити краще в реальності, ніж в ілюзіях. Признати наявність цих почуттів і дозволити їх собі – це не значить, що тепер вони з вами назавжди, це значить що ви даєте собі час на відпочинок, на те щоб зробити паузу, перезавантажитесь, не вимагати від себе надзвичайного, і новим поглядом оцінити становище.

Деякі люди можуть відчувати сором, незадоволення собою, тим що «не можуть використати цей час з користю» - не пройшли пару-трійку онлайн курсів, не прочитали всі відкладені книги, не прослухали жодної онлайн опери та не відвідали жодного онлайн музею і будинок не блищить від чистоти. Тим сильніші ці почуття на фоні сторінок френдів в соц.мережах, які рясніють постами, про те скільки всього вони вже встигли зробити. Можливо у ваших друзів з Фейсбуку чи Інстаграму і справді є не все це час і бажання, а можливо – вони просто знаходяться на так званій стадії заперечення – і не відомо чи вони справді отримують від цього задоволення чи просто перебувають в манії, коли робиш багато всього, але не дуже усвідомлюєш чи потрібно тобі це насправді. І якщо вони в запереченні і в манії – спад невідмінно наступить і всі ці почуття, про які йшла мова доженуть їх.

Не потрібно боятись своїх почуттів. Дозволити собі їх – не значить залишитись в цих переживаннях назавжди. Почуття які проживаються обов’язково проходять. А потім у вас обов’язково знайдеться час і сили на корисну і цікаву діяльність.

Переглядів: 67 | Додав: adminnvk | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: